Тяжко в теперішній час сказати про походження міста
Хмільник. Це місто – одне з найстаріших населених пунктів Подільського краю. Протягом віків він відігравав значну роль в історії Поділля. Не раз ця земля проливалася кров’ю наших предків, які героїчно боролися з татарськими, турецькими, литовськими, польськими загарбниками. Територія міста заселена була ще в давнину. Одна з легенд розповідає, що ще з незапам’ятних часів на острові, де розташоване місто, жили мужні хоробрі люди. Вони, мабуть, відносяться до найдавніших наших предків – племен уличів, які згодом були підкорені загарбниками.
По народним переказам, на острів, де тепер розташоване місто, татарські орди робили набіги, але мешканці ховались від них на острові покритому густими заростями лози і калини, поверх яких густо вився хміль. Цей острів і називався
Хмільником (від слова хміль).
З середини X століття історія населення
Хмільника невіддільна від Історії Київської Русі. З кінця XII століття
Хмільник входив до складу Галицько-Волинського князівства. Більше ста років ці землі перебували під владою галицько-волинських князів. А коли почалося монголо-татарське нашестя, воно не обминуло
Хмільника. Прочитавши історичні твори відомих російських і українських істориків – Карамазіна, Бантиш-Каменського, Соловйова, Ключевського, Костомарова – дізнаємось про одне і теж: у 1363р. військо під проводом Ольгерда розгромила на Поділлі, на річці Синя Вода, трьох татарських ханів – Котлогуба, Качибея і Дмитрія. Але ні на Поділлі, ні на всій Україні нема річки Синя Вода....
Та є річка Синюха в Кіровоградській області, яку і вважали Синьою Водою і відповідно теперішню Кіровоградщину – місцем битви Ольгерда з татарами.
Наш славетний український історик і перший президент України М.Грушевський у ранніх своїх працях схилявся до думки, що річка Синюха є та сама Синя Вода. Та у пізнішій своїй багатотомній праці „Історія України – Руси” змінив думку: ”На московській карті ХVIст. вона дійсно зветься Синьою водою. Але є ще інша Синя Вода, теперішня Снивода на пограниччі Київщини, Волині і Поділля, „при шляху татарськім”.
Літописець литовський і жмудський, який залишив нам опис цієї битви, вказує однозначно: саме на Поділлі сталася велика перемога.
Знаменита Синя Вода знаходиться на Поділлі – це невеличка річка довжиною 58 км – Снивода. Враховуючи таку звукову близькість слів – Снивода і Синя Вода, - зможемо зрозуміти помилку першого літописця. Нема нічого дивного в тому, що про неї великі російські історики Карамазін, Соловйов, Крючевський могли не знати. Тим більше, що їм була відома значно більша річка Синюха з подібною назвою. Втім, можна припустити і те, що протягом часу назва річки могла дещо змінитися.
Літописець зазначає, що всю землю від Києва, аж до Очакова і до устя Дону, от татар вольно учинили і відтіснили „аж до Волги, а других – у Кафу і Крим загнали”. Літописець уточнює, що, розбивши на Синіх Водах татар, Ольгерд заволодів
Хмільником. Якщо Ольгерд переміг татар на Сниводі, поряд з
Хмільником, то все зрозуміло. Якщо ж татари були розбиті на Синюсі, то це від
Хмільникакількасот кілометрів.
Хмільник розташований за шість кілометрів від Чорного шляху, який служив воротами для татар на Поділлі. Логіка воєнних дій вимагає врахувати такий чинник і схиляє до думки, що битва відбулася все ж таки на Поділлі, на березі Сниводи.
М.Грушевський в ілюстрованій історії України наголошує, що значні населені пункти міського типу на Поділлі звичайно були, але кріпостей татари не дозволяли ставити, аби людність не мала ніякої опори для повстання. „Литовські княжата, щоб оборонити Поділля від можливих татарських набігів, збудували фортеці в інших містах Вінниччини:
Хмільник, Брацлав і між ними саме Вінниця”. Отже, заснування міста приблизно відноситься до першої половини XIV століття.
Володіння
Хмільника відкривало з одного боку шлях вниз по річці Південний Буг на Янів, Мізяків, Проскурів, Стрижавку, Вінницю, Вороновиці, Немирів до самого Брацлава і Ладижина, а з другого на Летичів, Синяву, Меджибіч і далі в глиб Поділля. Через це життя в
Хмільнику завжди було напруженим, повним тривог і тяжких випробувань.
Литовські, а згодом польські завойовники надавали
Хмільнику важливого оборонного значення. В 1434р. в місті була збудована сильна фортеця з укріпленим замком, навколо якого поселялися люди, будувалися будинки.
Одна із башт фортеці, що залишилась до нашу часу
Боротьба за родючі землі і за володіння містом між литовцями і поляками з кожним роком загострювалась і привела до того, що литовський князь Федір Коріатович Несвицький дав присягу на вірність польському королю в 1434 році, за що остався правителем міста до кінця свого життя.
Хмільник ввійшов до Подільського воєводства, як староство. Польський король Казимир III в 1448 році надає
Хмільнику право міського самоврядування, так зване магдебурзьке право, за яким дозволялось запроваджувати ремісничі цехи, які монополізували виробництво. Магдебурзьке право давало можливість місцевим багатіям експлуатувати міську бідноту, а державі збирати великі грошові податки з торгівлі і ремесла.
Хмільникперетворюється із земського в міщанське місто, втративши риси древньо-руського міського влаштування.
В 1500 році
Хмільник спалили і пограбували кримські татари. Це змушувало поляків ще більше укріплювати місто для захисту. В 1512 році в
Хмільникупоселився перший малоросійський гетьман Предіслав Лянцкоронський. Автор першої наукової історії козаччини Грабняка визбирав ймення козацьких провідників, записаних ним в гетьмани: ”в року 1506 - был первым гетьманом Предслав Лянцкоронский”.
Хмільницькому старості відводиться не аби яке місце в історії українського козацтва. Автор „Історії української козаччини” М.Грушевський пише, що в 1516 році старостою Хмільницьким був Предіслав Лянцкоронський, який зібрав охочих людей і пішов походом проти татар під Білгород. Цей похід ніби став початком формування української козаччини. Польський невідомий хроніст (1534-1644рр.) писав, що похід Лянцкоронського під Білгород вважався історичним початком козаччини.
Про нашого Хмільницького старосту згадується в Аркаса: „Козацьких ватаг розмножилося чимало і звалися вони на ім’я того князя, у котрого жили. Ці ж князі, на зразок гетьманів польських - коронного та литовського – почали звати себе гетьманами козацькими. Таким гетьманом був і Предіслав Лянцкоронський, староста Хмільницький, свояк короля польського Олександра I. Він здобув слави своїми походами на татар у 1512р. У 1516 році він із своїми козаками напав на турецький город Білгород(Акерман), набрав багато коней, узяв велику здобич, а звідтіль пішов на Очаків, і там тяжко побив турків і татар. У 1528р. Лянцкоронський знову напав на Очаків.
Андріан Кащенко також у своїй праці згадує про вищезгадану особу, пишучи: „з таких гетьманів-старост найбільше уславився Лянцкоронський – староста Хмільницький, що водив козаків на татарські землі у 1512 та 1516 роках, причому поруйнував Білгород та Очаків.
В період феодалізму
Хмільник був малолюдним містом. Про це свідчить історик Симашкевич: „Город-Хмельник не имел ни одной спокойной минуты, здесь постоянно двигались татарские орды, как через ворота и в Подолля и из Подолии, оставляя за собой одно разрушения. Этим, между прочим, объясняется даже теперешняя сравнительная немноголюдность города Хмельника, между тем как, занимая выгодное географическое положение, он должен был спорить в этом отношении с Камянцем и другими более многолюдными городами Подолии». Але в процесі розвитку товарного господарства промислове населення зростало. Військові справи сприяли розвитку ремесла. З’являються шевські, кравецькі, гончарні майстерні. Будується перша церква в 1516 р. Населення сповідає православну віру. Збільшується кількість будівель навколо укріплень.
Магдебурзьке право для
Хмільника було підтверджене в 1518 р. Королем Сигізмундом I. По його волі і наказу в 1534 р. великий коронний гетьман Ян Тарновський оточив місто канавою із баштами з чотирьох боків і укріпив замок. В цей період був проритий канал, який ставить місто в острівне положення і поліпшує його обороноздатність. Так місто поступово зазнає змін, набуває форм і ознак самоврядування. В 1570 р. в
Хмільнику вже нараховувалось 320 будівельників, з них 36 було при замку, 14- шляхетськими.
Однак, через неповний відрив міського населення від землеробства, економіка міста зберігала аграрний характер.
Так як
Хмільник стояв на „Чорному шляху”, по якому рухались грабіжницькі орди кримських татар, то він часто зазнавав спустошливих нападів і ставав їх жертвою. Під керівництвом синів кримського хана Мінгли-Гірея
Хмільник спустошувався в 1524, 1534, 1584, 1613 роках.
Хмільницьке староство зазнавало великих татарських набігів, тому колонізація селянства відбувалась, в порівнянні з іншими містами, інтенсивніше.
Поселення по річці Південний Буг зобов’язані своїм походженням колонізаціям, які йшли з
Хмільника. Після нападу ворога частина населення гинула, а частина колонізувалась по річці в глибину Поділля. Через це
Хмільник, порівняно, невелике місто.
У 1564 році в районі
Хмільника була велика посуха, в результаті чого врожаю зібрали дуже мало. Але низький результат збору врожаю – це ще факт поганого обробітку землі. Одночасно із зерновим фільварковим господарством розвивається в державних володіннях і тваринництво. Значні прибутки староство мало від млинів. У хмільницькому старостві було добре розвинуте бджільництво і рибне господарство.
Економічне життя
Хмільника ґрунтувалося головним чином на дрібному кустарному ремеслі і торгівлі. Це тісно пов’язано з його історією, тому що
Хмільник завжди був військовим центром, де виробляли одяг, взуття та інше. Проходить процес відокремлення ремесла від сільського господарства. Якщо раніше населення міста зобов’язували по кілька днів на рік працювати на міського старосту, то згодом положення змінилось. Хмільницьких міщан зобов’язували жати, косити, орати на полях у старости. Більша частина прибутків від винокуріння надходило в держану казну. В зв’язку з таким становищем населення міста змушене було писати скаргу королю про те, що староста Струсь порушує їх права: відбирає землю, позбавляє права вільної торгівлі, заставляє відбувати панщину більше встановлених днів.
Після Люблінської унії 1569р. зростає також релігійно-національний гніт місцевого населення, поширюється наступ католицизму. У 1603 році у
Хмільнику був побудований костьол, який стоїть і діє в наш час.
Релігійний та феодальний гніт довів український народ до повного безправного становища. Разом з цим зростає і гніт народу, який вилився у грізне козацьке-селянське повстання 1594-1596рр. В
Хмільнику формувалися перші загони повстанців.
В 1578 р. в
Хмільнику було 6 ремеслеників. В цей час через
Хмільник проходив великий торговельний шлях. По ньому везли різні товари, мандрували. З записів у щоденниках ми дізнаємося, що
Хмільник – невелике місто, де в той час квартирував гетьман Жолкевський з невеликим загоном жовнірів у Хмільницькому замку. Не дивлячись на те, що по містах стояли жовніри, настрій феодалів Речі Посполитої був подавлений. У 1606 р. староста М.Струсь повідомляв з
Хмільника, що новин хороших мало, а більше сліз. Почувається загроза з боку Туреччини, татар, селян. Про подальші події в
Хмільнику та Хмільницькому районі ми дізнаємося з Хмільницького літопису. Цей літопис був знайдений у селі Голодьки (в церкві). З Хмільницького літопису ми дізнаємося, що в 1641 році врожай був великий, але польські жовніри, що стояли в цей час в
Хмільнику пограбували населення. Своїми утисками Польща довела народ до того, що Україна нагадувала пороховий льох, потрібна була тільки іскра – і він зірветься. Та іскрою стали заклики Б.Хмельницького, який очолив визвольну боротьбу українського народу в 1643 – 1654рр.
З метою об’єднання повстанських загонів на Брацлавщині, куди входив
Хмільник, та організації їх для спільної боротьби, Б.Хмельницький направив до
Хмільникаодного з своїх соратників – полковника Максима Кривоноса. Він писав у своїх грамотах і закликах: „Вставайте всі як один і збудуємо собі свободи тепер або ніколи!” Селяни розправляли сили і йшли на заклик свого гетьмана, били польських панів і підпанків, знищували документи на землю, боргові книги...
Не раз бував із своїм загоном М.Кривоніс у Хмільницькому замку. В 1648 році козацькі війська після взяття Меджибожа рушили до
Хмільника. Тут битва не відбулася, тому що польські полки відступили. 15 червня 1649р. Б.Хмельницький перебував у
Хмільнику. Після виходу козацьких військ з
Хмільника туди знову вступили поляки. Після Переяславської Ради в 1654р.
Хмільник залишився у володіннях Польщі.
В 1672 році на землі Хмільницького староства вступили турецькі загони, які розмістилися там і простояли 27 років. Турки укріпили замок, обладнали мечеть і з’єднали їх підземними ходами(підземні ходи існують і сьогодні, але не досліджені).
27 років турки грабували населення, карали непокірних, садили на кіл, здирали гаками шкіру, смажили в казанах. Місто обезлюдніло, ремесло, торгівля, господарство занепали. В 1699 році
Хмільник відійшов до Польщі і знову став центром староства. Протягом XVII – XVIII ст. національно-визвольна війна не припинялась. Основною силою було селянство. Активну участь в них брали козаки, міщани та інші верстви населення. Цей рух народних мас увійшов в історію під назвою гайдамаччина. Перше повстання гайдамаків вибухнуло в 1734 р. на Брацлавщині. Ватажком хмільницьких гайдамаків в 1739 році був Іван Хлобудський.
В 1774 р. польський король подарував хмільницьке староство своєму племінникові Й.Понятковському. В 1793 р. Хмільницьке староство перейшло до Росії. У 1795 р. Катерина II подарувала Хмільницьке староство з населенням 1070 чоловік графові Безбородько. В 1796 році при складанні штатів Подільської губернії
Хмільникзначиться повітовим містом Подільської губернії, для якого був затверджений герб з зображенням срібної башти на голубому фоні, а у верхній частині герба двоглавий орел Брацлавського намісництва на червоному фоні.
З 1800 року до половини XIXст. Хмільницький маєток був у володіннях графа Кушельова-Безбородька. 1804 року
Хмільник переведений в розряд заштатних міст. Хмільницьке староство було в цей час типовим аграрним районом з слаборозвинутими капіталістичними відносинами.
Хмільничани брали участь у важливій історичній події, що відбувалася в країні у I-ій половині XIX століття – у Вітчизняній війні. У 1812 році в Хмільнику стояв кінний полк Полтавського ополчення, яке рухалось до західних кордонів по розпорядженню Кутузова. Населення міста зобов’язане було постачати ополченців продовольством.
Для впорядкування міського господарства, справ громадських і судових осіб в заштатному місті Хмільнику 1838 р. запроваджується міська ратуша, сирітський суд, квартирна комісія і міський староста.
У 1838 році в Хмільнику проживало 7794 осіб, в тому числі чоловіків 3968, жінок 3826. Такий ріст населення говорить також про його економічне зростання. Місто в цей час тісно зв’язано з сільським господарством, проте велика частина населення була зайнята і торгівлею. Місту належало 3,036 десятин 17,28 сотих сажанів землі. Будувалися лавки, житлові будинки, шинки.
В 1815 році в Хмільнику була велика повінь, вода знесла дерев’яні мости і затопила багато будинків. В 1849 році число дворів досягло 830, лавок 80, церков 5. Після скасування кріпосного права населення міста почало різко зростати за рахунок переселенців з Росії.
Хмільник був заболоченим, не спланованим і погано влаштованим містом. З метою благоустрою 30 вересня 1899р. збори Хмільницьких міських уповноважених приймають рішення про новий проектний план заштатного міста Хмільника, який був надісланий на розгляд генерал-губернатору лише в квітні 1902 року. Благоустрій міста проходив частково.
В 1861 році в Хмільнику вступила в дію Різдв’яно-Богородська церква. При ній було відкрите училище, де навчалось 30 хлопчиків. В 1861 році міську ратушу перейменовано в міську думу.
У 1864 році багатий Хмільницький маєток і вся власність, що йому належала, була продана графом Кушельовим-Безбородьком банкіру єврею Гінсбергу під прізвищем полковника Кітгера на 25 років. Після закінчення договору маєток передано племінниці графа Кушельова – Катерині, яка вийшла заміж за генерал-губернатора Н.В.Левашова. Від генерала Н.В.Левашова маєток перейшов до його брата В.В.Левашова, а в 1898 році до його вдови Ольги.
